В Україні є багато цікавих науково-технічних музеїв. Навіть склали невеликий реєстр, який налічує із сотню таких закладів.

Серед них  відомий київський музей води, кілька музеїв пошти, музей історії каналізації, музей цукру, музеї техніки і озброєння, кілька музеїв космонавтики, музеї авіації, політехнічний музей, підземні музеї в соляних шахтах… (http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=Page&id=1377)

Взагалі, всі технічні музеї прив΄язані до якогось інституту, або ж до конкретної галузі.

В наш час, коли Україна розвивається  в гуманітарно-юридичному векторі, про технічний бік  суспільства  всі забули. Тож не дивно, що ці музеї випали не тільки з українських туристичних маршрутів, але й з шкільних екскурсій. Хоча їх можна було проводити в рамках програми профорієнтації (якщо хтось пам΄ятає, була така в радянські часи).

В західних країнах, особливо в США, науково-технічні  музеї -  найпопулярніші. Особливо полюбляють їх дітлахи. В цих музеях проводять лекції, практичні уроки. Діти вивчають історію техніки, проводять досліди, пишуть реферати…

Перший   музей  такого типу було  створено у Парижі  і носив назву    Національний    музей техніки.  Як  і Лувр, його  було  засновано  Французькою революцією.

Сама  ідея  такого музею виникла  ще  у ХVII  столітті.   Рене  Декарт запропонував створити музей наукових інструментів  і  механічних ремесел – і   це  було більше, ніж просто колекція   об’єктів.   Досвідчені  майстри   відповідали   на   питання відвідувачів і роз’яснювали їм виробничі процеси.

У 1799 році музей було відкрито у середньовічному монастирі Сен-Мартен-де-Шан. Там було зібрано  колекції машин, моделей, наукових інструментів.

За  два  століття  він  зібрав дуже цінні експонати – сконструйовану Паскалем  у  1652 році   архівну машину,  ранні   зразки   фотоапаратури, обладнання, якими  користувався   Лавуар’є  і одну із найкращих в світі    колекцію   годинників. З  часом він перетворився  завдяки старінню його   експонатів  на  музей, присвячений, скоріш  історії, ніж навчанню принципам і практичним методам науки  та  техніки.

Але повернемося до українських музеїв.

Одним із оригінальних  технічних закладів,   є музей історії та розвитку Донецької залізниці.

В залах музею представлені більш ніж 6,5 тисяч експонатів залізничних предметів та документів:  спецодяг, знаки розрізнення різних часів, залізничні нагороди, службові годинники, ліхтарі, інструменти та інвентар, документальні колекції та багато чого іншого. Переважна частина  колекції належить директору Донченку Володимиру Миколайовичу, який приклав багато зусиль, що відкрити цей музей.

Він розташований поруч із залізничним вокзалом Донецька в приміщенні ко­лишнього паровозного депо.

Але найцікавіше – самі потяги.

Володимир Миколайович при зустрічі в Києві розказав, що на оглядовому майданчи­ку розташовані натуральні зразки раритетної залізничної техніки: шість паротягів різних серій 1930-1950 років випуску: 3у, 3м, ФД, Л,ТЗ, 9П, електровоз ВЛ-8, чо­тири тепловози: ТЗ-3, 2Т3116, ЧМЗ-5, ТГМ, пасажирський і три вантажних 2-осних вагони та 2-осна цистерна зразка 1930 року, електросекція, що мають істо­ричну цінність. З існуючого рухомого складу сформовано потяг спецрезерву Наркомату шляхів сполучення з відтворенням внутрішнього інтер’єру на період 1943 року. Відбувається реставрація салон-вагона Ворошилова 1898 року виго­товлення та останнього екземпляра паротяга на Донецькій залізниці серії Зр. Ще також знайдено біля 25 одиниць залізничної техніки, яка потребує порятунку від перетворення її на брухт.

І все ж, музей Донецької залізниці вже набув міжнародної слави. Київська фірма «Джерело», що проводить ретро-тури для аматорів залізниць закордонних держав, занесла відвідування музею до свого туристичного маршруту. У червні 2004 року музей згідно з рішенням Координаційної Ради Фонду збереження залізничної спадщини Нової Європи (ФЗЗСНЄ) увійшов до складу Фонду, а директора музею було запрошено до Штаб-квартири Фонду у Великобританію з доповіддю про діяльність залізничних музеїв України та перспективи їх розвитку.

Мені не довелося побувати в цьому музеї. Суцільний брак часу та коштів…

То ж, якщо доля приведе вас в Донецьк на вокзал, зайдіть до приміщення  ко­лишнього паровозного депо. Там зберігається історія потягів. Історія залізної дороги.

Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу «Музеї України».